Навигация по сайту

Популярные статьи

REGIONS.RU — новости Федерации | Изменения в избирательном законодательстве происходят, но в направлении, которое отдаляет нас от демократии
Ну во-первых, надо понимать, что власть вносит изменения в избирательное законодательство. И последние большие изменения были внесены осенью прошлого года. Тогда отменили открепительные удостоверения,

Виды избирательного права, виды источников
Понятие избирательная система характерно, прежде всего, для демократического режима государственного устройства. В различных странах с таким режимом система выборов устроена, имеет различную структуру

Порядок выборов депутатов Государственной Думы
  В соответствии с Конституцией РФ (ст. 95, 96, 97) Государственная Дума состоит из 450 депутатов и избирается сроком на 4 года. Порядок выборов депутатов Государственной Думы устанавливается федеральным

Я будущий избиратель
МУНИЦИПАЛЬНЫЙ КОНКУРС СОЧИНЕНИЙ И ЭЛЕКТРОННЫХ ПРЕЗЕНТАЦИЙ ПО ИЗБИРАТЕЛЬНОМУ ПРАВУ СРЕДИ УЧАЩИХСЯ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ ГОРОДСКОГО ОКРУГА ПОДОЛЬСК Сочинение «Я – будущий избиратель»

Подсчет голосов
Процесс подсчета голосов избирателей регламентируется Федеральным законом «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан РФ» (статья 68). За нарушение правил подсчета

Я - Избиратель
Я - ИЗБИРАТЕЛЬ. Чтобы сделать из людей хороших граждан, им следует дать возможность проявлять свои права граждан и исполнять обязанности граждан. С. Смайлс, писатель. Я - будущий

2.8. вскрытие стационарных ящиков для голосования, сортировка избирательных бюллетеней
2.8. Вскрытие стационарных ящиков для голосования, сортировка избирательных бюллетеней Перед вскрытием стационарных ящиков для голосования председатель УИК разъясняет присутствующим при подсчете

Избирательные цензы
Избирательные цензы – это установленные законом условия, которым должен соответствовать гражданин, чтобы обладать избирательным правом. Избирательные цензы есть как для активного, так и для пассивного

Я - Избиратель
Я - ИЗБИРАТЕЛЬ. Чтобы сделать из людей хороших граждан, им следует дать возможность проявлять свои права граждан и исполнять обязанности граждан. С. Смайлс, писатель. Я - будущий

 ВЗГЛЯД / «Депутаты должны будут уведомлять власти о своих встречах с избирателями»
Проводимые хаотично уличные встречи депутатов с избирателями могут легко стать поводом для провокаций, подчас даже вопреки желанию самих организаторов. Некоторые депутаты использовали лазейку в законе,

Облако меток

§ 2. Французький лібералізм. Б.Констан, А. де Токвіль - Історія вчень про право і державу - - Електронна бібліотека

Опубликовано: 25.10.2018

Падіння Наполеона і реставрація династії Бурбонів не могли зупинити розвиток антифеодальної ідеології, капіталі­стичних відносин у Франції. Актуальною стає проблема захисту індивідуальної свободи, її гарантій проти сваволі держави з будь-якою формою правління. Вирішення проблеми свободи в лібе­ральному дусі знайшло відображення в працях французького публіциста, вченого і політичного діяча Бенжамена Констана (1767-1830).

Основну увагу Констан приділяє обґрунтуванню особистої свободи, яку трактує як особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Він розріз­няє особисту і політичну свободу. На думку Констана, давні на­роди (греки, галли, римляни) знали лише політичну свободу. Тут було повне підпорядкування індивіда авторитету співтоварист­ва. Як громадянин, індивід залишався рабом у приватному житті. Користаючись правом брати участь у здійсненні колективного суверенітету, громадяни античних республік, розпоряджаючись колективною свободою, були підлеглі державній регламентації і контролю в приватному житті. «Влада втручалася й у самі зви­чайні домашні справи». Нарешті, усі держави мали рабів.

Сучасний світ являє зовсім іншу картину, вважає учений. І справа не в просторості сучасних держав, а в просторості осо­бистої, громадянської свободи, у певній незалежності індивідів від державної влади. Який зміст Констан вкладає в сучасне йому поняття свободи?

По-перше, це право кожного підкорятися одним тільки за­конам. По-друге, право кожного висловлювати свою думку, ви­бирати собі справу і займатися нею. По-третє, розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею. По-четверте, це — свобода пересування. По-п´яте, право на об´єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля і т. д.). По-шосте, право кожного впливати на здійснення правління — чи шляхом призначення чиновників, чи за допомогою представництва, права петицій, запитів, які влада тією чи іншою мірою примушена враховува­ти. Отже, у Констана на першому місці стоять правова захище­ність особистості, її матеріальна і духовна автономія.

Особиста свобода, за Констаном, — «торжество особистості над владою». Це — справжня сучасна свобода: політична свобода виступає лише її гарантом, умовою і засобом удосконалювання і розширення.

Цінностям особистої свободи повинні бути підлеглі, вважає вчений, організація політичного життя, межі компетенції інститу­цій влади. На відміну від давніх, нинішні уряди, які спираються на легітимні підстави, мають менше, ніж колись, права на все­владну сваволю. «Прогрес цивілізації, зміни, привнесені століт­тями розвитку, вимагають від влади більше поваги до звичок, по­чуттів і незалежності індивідів. І влада повинна простирати над усім цим більш обережну і легку длань». Така обачність влади — один із самих суворих її обов´язків, не тотожна однак слабості сили держави. «Не потрібно, щоб уряд виходив зі своєї сфери, але влада його у своїй сфері повинна бути необмеженою». Нехай вона буде справедливою, «ми ж подбаємо про власне щастя».

Але в такім співвідношенні політичної й особистої свободи таїться загроза для самої свободи. «Загроза сучасній свободі по­лягає в тому, що, будучи поглинені користуванням особистою незалежністю і переслідуючи свої приватні інтереси, ми може­мо занадто легко відмовитися від нашого права на участь у здій­сненні політичної влади». Наслідком політичної пасивності не­минуче буде прагнення носіїв влади, на думку Констана, «позбавити нас від будь-яких турбот, за винятком сплати пода­тків й слухняності». Не меншу небезпеку для свободи він вбачає і у владі більшості, що пред´являє «право на підпорядкування собі меншості». Констан відкидав теорію народного сувереніте­ту Руссо та ін., хто ототожнював свободу з владою: вони «гово­рять про суверенітет народу з метою цілком підкорити собі гро­мадян, а також про вільний народ — з метою перетворити кожного індивіда в раба...». Таким чином, необмежена влада народу небезпечна для індивідуальної свободи не менше, писав учений, ніж суверенітет абсолютного монарха. «Суверенітет на­роду не безмежний, він обмежений тими межами, що йому став­лять справедливість і права індивіда».

Виходячи з цього, Констан по-новому порушує питання про форму правління. Він засуджує будь-яку форму держави, де існує «надмірний ступінь влади» і відсутні гарантії індивідуальної свободи. Такими гарантіями, на його думку, є громадська думка, а також поділ і рівновага влади.

Умовою виразу громадської думки, за Констаном, є предста­вницька система правління, а органом виразу останнього — пред­ставницька установа. «Представницька система є повноважен­ня, довірені певному числу людей усією народною масою, що бажає, щоб її інтереси були захищені, однак не має часу захищати їх всякий раз самостійно». Народи з такою системою правління повинні «з метою користування прийнятною для них свободою» здійснювати постійне й активне спостереження за своїми пред­ставниками і залишати за собою право через нетривалі проміж­ки часу позбавляти їх повноважень, якими вони зловживають.

Сучасній державі у формі конституційної монархії, як вважав Констан, повинен бути притаманний поділ влади, «який звичайно є гарантією свободи». Він обгрунтував необхідність створення фа­ктично шести конституційних влад: 1) королівської — як влади ней­тральної, регулятивної й арбітражної. «Король цілком зацікавле­ний в тому, щоб вони взаємно підтримували одна одну і діяли в згоді і гармонії». Йому належить право вето, розпуску виборної палати, він призначає членів спадкоємної палати перів, здійснює право помилування. Король не має ніяких інтересів, «крім інте­ресів охорони порядку і свободи»; 2) спадкоємної палати перів, як «представницької влади постійної». Констан переконав Наполео­на передбачити палату перів у Конституційному акті 1815 р., але незабаром сам розчарувався в цій інституції, що існувла при Бур­бонах; 3) виборної законодавчої палати, яку автор проекту нази­вав «владою громадської думки». Він відстоював високий майно­вий ценз її депутатів: тільки багаті мають освіту і виховання, необхідні для усвідомлення громадських інтересів, «тільки вла­сність робить людину здатною до користування політичними правами», лише власники «перейняті любов´ю до порядку, спра­ведливості і до збереження існуючого». Бідняки ж, міркував Кон­стан, «не володіють більшим розумінням, ніж діти, і не більш, ніж іноземці зацікавлені в національному добробуті»; 4) влади вико­ навчої, здійснюваної міністрами, відповідальними перед парла­ментом; 5) судової влади, самостійної; 6) муніципальної влади, підлеглої виконавчій, але яка є місцевим самоврядуванням як противага центральній владі.

Така складна схема поділу влади очевидно була покликана гарантувати громадянські і політичні свободи, вписати модер­нізований інститут монархії у правову державність.

У Констана гарантом особистої свободи виступає і право. Воно покликано протистояти сваволі, що заміряється на свобо­ду, стати «єдино можливою основою відносин між людьми». Але закон, на відміну від Монтеск´є, не представляється йому абсо­лютною цінністю. Лише закон, що виходить з легітимного дже­рела і має справедливі межі, може зіграти цю роль. «Підпоряд­кування закону — це обов´язок», — писав учений. Проте — не абсолютний. Закон тоді перестає бути законом, коли він, по-перше, має зворотну силу; по-друге, предписує дії, що супере­чать моралі. «...Анафема і непокора несправедливим і злочин­ним предписаниям, прикрашеним ім´ям закону!»

Концепція права і держави Констана довгий час була загаль­новизнаною доктриною державознавців Франції.

Проблема забезпечення індивідуальної свободи, її захисту політичними і правовими механізмами турбувала й Алексиса де Токвіля (1805—1859). Під впливом Б. Констана він дослідив теоретичні і практичні аспекти демократії. Дійшов висновку: занепад аристократії і поступ людства до свободи, рівності, де­мократії історично неминучі. Демократія — суспільний лад, про­тилежний феодальному, не знаючий класових меж і втілюючий принципи народовладдя, свободи і рівності.

Принцип народовладдя найбільш повно втілено в США, вва­жає Токвіль. На його думку, тут суспільство діє досить само­стійно, управляючи собою само. Принцип народовладдя втілю­ється в життя американцями «відкрито і плідно», влада тут виходить виключно від народу, він бере участь у законотворенні, їх втіленні в життя шляхом обрання представників виконавчої влади, він же сам обирає й суд присяжних. До демократичних установлень автор праці «Про демократію в Америці» відносить поділ влади, місцеве самоврядування, незалежність суддів, са­мостійність «блюстителів закону» (чиновників, поліції) та ін., в яких він вбачав витоки і прояви народного суверенітету. Пози­тивними наслідками народовладдя в США він називає процві­тання громадянського суспільства, активний захист громадяна­ми своїх прав, спільність інтересів громадян і можновладців, чому пороки і корупція тут індивідуальні і не мають масового характеру. Головне — прості американці усвідомлюють нескла­дну істину: «щастя кожного залежить від загального процвітан­ня». Токвіль переконаний: громадянські почуття здатні долати егоїзм, зберігати і зміцнювати в суспільстві свободу.

Недоліками і слабкостями американської демократії Токвіль називає недосконалість і неповноту законів, сваволю блюстите­лів закону; правителі тут не завжди чесні і розумні, а громадяни освічені і свідомі. Талановиті люди, як правило, стороняться вла­ди, зосереджуючись на досягненні багатства. Внаслідок — держа­вні посади часто обіймають «люди пересічні, обивателі». Проте принцип виборності і частої змінюваності чиновників значною мірою компенсує ці недоліки демократи і безперервний процес покращення управління «в цілому приносить користь».

Серцевиною демократії Токвіль називає принцип рівності. Лю­бов американців до рівності більша, ніж до свободи. Це ідеал, до якого прагнуть всі демократичні народи. Різницю між рівні­стю і свободою він вбачає в тім, що свобода не пов´язана ви­ключно з демократичним режимом держави, зате виключною рисою останнього є «рівність умов існування», стартових мож­ливостей громадян, віра в її невичерпність. Люди віддають пе­ревагу рівності ще й тому, що радості від неї «не вимагають ні жертв, ні зусиль». Свобода ж, згідно з Токвілем, вимагає від людини більших зусиль, пов´язаних з необхідністю бути само­стійною, робити свій власний вибір, відповідати за його наслід­ки. Егоїзм, самоізоляція індивідів — небезпечні для демократії. «Немає нічого важчого, ніж вчитись жити вільним». Тому су­часна демократія можлива лише за єдності рівності й свободи.

Отже, Токвіль узагальнив і теоретично осмислив досвід реаль­ної демократії Нових часів, сформулював важливу мету лібера­лізму — йти назустріч демократії в ім´я свободи.

rss