Главная › Новости

На Радивилівщину прийшла війна. Як це було

Опубликовано: 23.10.2018

Минають хвилини, походять літа - тріо Прохори в ц. Ковчег м. Київ

Минає 100 років від початку Першої світової війни. Бойові дії прокотилися й по території нинішнього Радивилівського району. Цікаві матеріали про бої Першої світової, що відбу­валися в районі Радивилова (тоді Радзивилова), Крупця, Гаїв-Лев’ятинських, я знай­шов у книжці А.Гутора “ Оборона корпуса на широком фронте . Действия 7- го русского корпуса с 3 по 6 сентября 1915 г.” (Мос­ква, 1939).

Наприкінці серпня 1915 року армії російського Південо-Західного фронту під натиском переважаючих сил австро-угорців відходили до свого кордону – а він був тоді і в районі Радивилова. Правофлан­гова 8-ма армія відступила на лінію Крупець – Радивилів – Підкамінь, фронт займав довжину близько 120 кіло­метрів. Перед цією армією діяли групи армії ерц-герцога Йосифа Фердінанда (1-а і 4-а армії) і 2-а австро-угорська армія Бем-Єрмолі. Ця 2-а армія своїми голов­ними силами обрушувалася на 7-й російський корпус із 2-х дивізій, що займав ді­лянку від Радивилова до Підберестя, довжиною 35 км.

Поряд, за лінією Крупець – Копані – Бережці, знахо­дилася зона контролю 17- го корпусу. Підрозділи 13-ї дивізії, яка входила до 7-го корпусу, розташовувалися так: 50-й Білостоцький піхотний полк , підсилений дивізійною учбовою командою і 2-ма ротами 49- го Брестського полку, – від дороги Баранне – Радивилів до села Суходоли; 52-й Віленський – від Суходолів до висоти 258 (хутір Малий Гай, неподалік Гаїв-Лев’ятинських), 51-й Литовсь­кий до висоти 358; дивізі­йна артилерія – в районі Ра­дивилів – Немирівка і в ра­йоні Прокази (нині частина села Дружба) – Дранча Руська; полки корпусної кінноти (400 чол.) – у Башарівці, сотня Уман­ського полку – при штабі дивізії в Підзамчому, обози – в Перенятині, Стоянівці, Гряді, санітарні установи: перев’язочний загін – у Дранчі Руській, 2 лазарети – в Гряді, загони Червоного Хреста – в Башарівці і Кри­жах (загін графині Шувалової).

Телефонні станції були відкриті на станції Радивилів, у Бучині і Малому Гаю. На вересень 1915 р. у 7-му армійському корпусі налічувалося близько 19000 багнетів, 80 кулеметів (32 австрійських), 112 легких га­рмат і 2 легкі гаубичні бата­реї, саперний батальйон і шість козачих сотень (766 шабель). Командував корпусом престарілий генерал Екк, начальником штабу був генерал Лазерев. Екк усі справи переклав на нього, але й при цьому ніколи не з’являвся на позиціях і в військах, а лише викликав до себе в штаб, у Новий Почаїв, начальників дивізій. Зв’язок зі штабом дивізій і військами підтримувався через офіцерів-делегатів, які перебували у штабі корпусу.

У районі Радивилова була сильно розвинута в глибину позиція перед мос­том на лівому березі Слонівки, а також добре зміц­нений був фронт на за­ході Крупця. Окопи були в повний зріст і пристосовані для стрільби зі сходинки, обнесені дротя­ними загородженнями і забезпечені сховищами від 152-міліметрових бомб. Подекуди козирки з тяж­ких колод прикривали окоп повністю або майже повні­стю. Обстріл позицій айстро-угорців між Радивиловом і Гаями-Лев’ятинськими утруднюва­вся тим, що попереду, в напрямку Бродів, був густий Фільварський ліс. Від Крупця до Немирівки була збудо­вана друга лінія оборони, яка являла собою розташо­вані неподалік одні від одних групи окопів.

Уперше австрійські вій­ська захопили Радивилів 11 серпня 1914 року, в перші дні війни, і господарювали тут два тижні. До речі, зни­щили пам’ятник цареві Оле­ксандру II біля народної школи (до 2012 року – приміщення загальноосвітнього ліцею).

Вдруге вони вступили в місто у вересні 1915 року. Незважаючи на значні сили російських військ, зосереджених тут, австрійці діяли напористо. Ось як, наприклад, про­ходив бій 6 вересня 1915 р. біля Крупця. Близько 10-ї години австро-угорці відкрили сильний артилерійський вогонь по всьому фронту 7-го і 17-го російських армійських кор­пусів, і 18-й корпус енергійно атакував лівий фланг 35-ї дивізії та правий фланг 13-ї, спрямовуючи удар на Кру­пець і на висоту біля Михайлівки. Частини 31-ї авс­трійської дивізії увірвалися в окопи супротивника, про­рвалися до околиць міста, до 35-ї артбригади, яка займала позицію біля єв­рейського кладовища. Батарея мусила відхо­дити.

Наступ австрійців на правий фланг 50-го полку вдалося відбити вогнем ар­тилерії. Частина вояків розбіглася, частина залягла. Коли прийшло підкріплення, наступ продовжився від ху­тора Гайки західніше Круп­ця, близько трьох баталь­йонів кинулися на лівий фланг 137-го Ніжинського полку біля хутора Гнильче. Російські солдати з 138-го полку, не витримавши натиску, почали відходити на лінію Гнильче – Біла Криниця. Туди були направлені дивізійний і корпусний ре­зерви. Планувалося спинити прорив австрійців. У разі невдачі передбачалося від­ступити до південної околиці Крупця – Немирівки – Гаїв-Лев’ятинських, де були око­пи з дротяними загород­женнями.

Незважаючи на те, що ще один полк (50-й) став відступати, команду­вання не полишало надій на контратаку. Чекали підходу резервних сил, зокрема, Уманського козачого кор­пусу. Тим часом австрійці ак­тивізували свої дії на інших ділянках фронту, особливо західніше висоти 228. А це спонукало командування російських корпусів, що во­ювали на стику, відмовитися від малоперспективного за­думу. Противник уже просувався південніше Крупця, виходив на групу батарей 13-ї артбригади, розташо­ваної без будь-якого при­криття біля фільварку на північ від Радивилова (район теперішного управління район теперішного управління “Радивилівгаз”). Австрійці відкрили сильний вогонь, гармати відповіли, насту­паючі розсіялися в околицях міста. Відступ російських полків продовжувався.

У Радивилів почали просочуватися австро-угорці . Вони протрима­лися тут до літа 1916 року, до відомого Луцького про­риву російської армії, у ре­зультаті якого ті повернули собі контроль і над Дубном, Млиновом, Демидівкою та іншими тутешніми населе­ними пунктами.

Олександр ПАСТУХ,

голова Радивилівської районної ради, колишній директор історичного музею.