Навигация по сайту

Популярные статьи

REGIONS.RU — новости Федерации | Изменения в избирательном законодательстве происходят, но в направлении, которое отдаляет нас от демократии
Ну во-первых, надо понимать, что власть вносит изменения в избирательное законодательство. И последние большие изменения были внесены осенью прошлого года. Тогда отменили открепительные удостоверения,

Виды избирательного права, виды источников
Понятие избирательная система характерно, прежде всего, для демократического режима государственного устройства. В различных странах с таким режимом система выборов устроена, имеет различную структуру

Порядок выборов депутатов Государственной Думы
  В соответствии с Конституцией РФ (ст. 95, 96, 97) Государственная Дума состоит из 450 депутатов и избирается сроком на 4 года. Порядок выборов депутатов Государственной Думы устанавливается федеральным

Я будущий избиратель
МУНИЦИПАЛЬНЫЙ КОНКУРС СОЧИНЕНИЙ И ЭЛЕКТРОННЫХ ПРЕЗЕНТАЦИЙ ПО ИЗБИРАТЕЛЬНОМУ ПРАВУ СРЕДИ УЧАЩИХСЯ ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ ГОРОДСКОГО ОКРУГА ПОДОЛЬСК Сочинение «Я – будущий избиратель»

Подсчет голосов
Процесс подсчета голосов избирателей регламентируется Федеральным законом «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан РФ» (статья 68). За нарушение правил подсчета

Я - Избиратель
Я - ИЗБИРАТЕЛЬ. Чтобы сделать из людей хороших граждан, им следует дать возможность проявлять свои права граждан и исполнять обязанности граждан. С. Смайлс, писатель. Я - будущий

2.8. вскрытие стационарных ящиков для голосования, сортировка избирательных бюллетеней
2.8. Вскрытие стационарных ящиков для голосования, сортировка избирательных бюллетеней Перед вскрытием стационарных ящиков для голосования председатель УИК разъясняет присутствующим при подсчете

Избирательные цензы
Избирательные цензы – это установленные законом условия, которым должен соответствовать гражданин, чтобы обладать избирательным правом. Избирательные цензы есть как для активного, так и для пассивного

Я - Избиратель
Я - ИЗБИРАТЕЛЬ. Чтобы сделать из людей хороших граждан, им следует дать возможность проявлять свои права граждан и исполнять обязанности граждан. С. Смайлс, писатель. Я - будущий

 ВЗГЛЯД / «Депутаты должны будут уведомлять власти о своих встречах с избирателями»
Проводимые хаотично уличные встречи депутатов с избирателями могут легко стать поводом для провокаций, подчас даже вопреки желанию самих организаторов. Некоторые депутаты использовали лазейку в законе,

Облако меток

Християнські храми та монастирі міста Броди

Опубликовано: 23.10.2018

Міста Рівненщини, як-от Дубно, Острог, Рівне, Корець, Радивилів та інші, не можуть похвалитися такою великою кількістю старовинних храмів – збережених донині, чи відомих з архівних документів, як їх має і мало сусіднє з Радивиловом місто Броди на Львівщині. Все це не може не приваблювати любителів старовини, туристів, просто мандрівників. А чи багато знають про ці храми і монастирі навіть радивилівці, яким випадає часто бувати в Бродах? Навряд. Отож Радивилів.info і публікує дослідження бродівського історика і краєзнавця Андрія Корчака, який, до речі, вивчав і старовину Радивилова.

Церкви

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (вулиця І.Франка, 14)

Храм розташований на північний схід від площі Ринок. Орієнтація церкви традиційна. Фундаменти споруди сплановані у формі хреста. Бічні нави та вівтарна частина мають гранчасті завершення. До бабинця примикає незначний прямокутний притвір. Вежа над бабинцем, центральна та бічні нави завершені банями з сигнатурками. Перехід прямокутного плану центральної нави та вежі до гранчастих бань вирішений через восьмигранні барабани. У восьмерику вежі вмонтовано годинник з циферблатом на три сторони. Всі вікна з арочним півциркульним завершенням. Вівтарна частина перекрита п’ятисхилим дахом [15].

Хоча традиційно часом її побудови вважається 1600 рік [17, 43; 28, 156; 30, 86; 34,57], перша документальна згадка про церкву, яка нам нині відома, походить з 1630 року, в зв’язку з укладенням її священиком о.Стефаном контракту купівлі-продажу [20, 54]. Цей же о.Стефан на прізвище Кульчицький вперше згадується в міських актах у 1627 році як свідок при укладенні шлюбу, хоча якої церкви він священик там не написано [20, 54]. Згідно з документом від 3 травня 1628 року на цей час у Бродах існувало два руських храми [20, 52]. Отож очевидно, що один із них мав би бути церквою Різдва Пресвятої Богородиці.

Спочатку споруда була дерев’яною. Підтвердженням цьому може служити фраґмент з опису міста, зробленого мандрівником Ульріхом фон Вердумом в грудні 1671 року, де сказано, що в Бродах знаходяться «…збудований з каменю костел та три руські дерев’яні церкви» [13, 165].

Дата побудови нового мурованого храму поки що залишається невстановленою. Можливо це сталося близько 1745 – 1749 років. Львівський історик В.Александрович знайшов згадку у книзі війтівського уряду міста Броди за 1745 – 1763 роки, про мурування церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Наприкінці 1748 року до Бродів прибув син власника міста Юзефа Потоцького, Станіслав Потоцький. Він був військовим інженером, і можливо міг бути будівничим церкви, оскільки саме він, а не його батько (який помер у 1751 році), 5 березня 1749 року затверджує на посаді декана о.Якова Грабовецького, надає йому право на вільний помол зерна, а мурованій церкві Різдва Пресвятої Богородиці ерекційну грамоту [1, Арк.20; 28, 99]. Василь Щурат, опираючись на текст иншої ерекційної грамоти, даної церкві 13 грудня 1758 року Станіславом Потоцьким вже в якості власника міста, де сказано, що храм стоїть з давніх часів (ad antiquo), робить висновок про його будівництво ще в XVII столітті. Однак слова (ad antiquo) могли стосуватись не щойно збудованої споруди, а церкви як такої взагалі [8, 128; 25, 78].

В актах візитації церкви від 18 вересня 1783 року подано перший опис споруди, з якого видно, що церква вже тоді мала теперішній вигляд [8, 121]. Однак годинник на вежу було вміщено пізніше (Коли – поки що невідомо. Можливо цей годинник походить з замкової вежі сер. XVIII ст., знищеної у 1812 році). Дату побудови храму в цих актах не вказано.

Після 1839 року до північної сторони вівтаря було прибудовано захристію [16, 39-40].

З описів церкви, опублікованих у 60-х роках XIX століття, внутрішнє убранство храму виглядало саме так: «На головному престолі розміщені намальовані на полотні образи Матері Божої з заслоною та Христа Розп’ятого. З двох сторін престолу є вирізьблені з дерева херувими. Прозорі царські врата вирізьблені з м’якого дерева, так само як і двоє бічних дверей при стіні, які прикрашені іконостасом, намальованим al fresco. В каплиці Матері Божої, яка розташована з правого боку храму, знаходиться вівтар з образом Богородиці і другий менший вівтар з образом Івана Хрестителя, взятий з цекви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. В каплиці св.Трійці, яка розташована з лівої сторони церкви є великий вівтар Пресвятої Трійці і менший Святого Хреста. В обох каплицях знаходяться крипти з внутрішнім входом, закриті загратованими вікнами» [19, 273-275; 27, 167-168].

У 1902 – 1904 роках проведено реставрацію храму за проектом С.Сперо [34, 57]. Приблизно в цей час будівлю обстежували члени «Кола консерваторів» Східної Галичини. Виявлений ними факт, що центральна нава збудована з ламаного каменю, в той час як каплиці та вежа споруджені з цегли, спонукав їх до висновку немов би храм спочатку був костелом, який у середині XVIII століття передали русинам під церкву [25, 78-80; 28, 156]. Але, як зазначають самі члени «Кола», таке припущення суперечить архівним документам [28, 156].

У 1937 – 1938 роках притвор продовжено прибудовою [16, 38].

Колишні брідщани в своїх спогадах про місто називають майстрів, які в першій половині XX століття розмальовували церкву, зокрема це Анатоль Яблонський, Осінчук [10, 443] та професор брідської гімназії, маляр Микола Федюк [11, 191].

Храм не зазнав значних пошкоджень в часи ІІ світової війни, був діючим при совєтській владі і тому в дуже доброму стані зберігся до наших днів.

Церква Святого Юрія (вулиця Поштова, 11)

Споруда розташована з північно-західної сторони площі Ринок, тридільна, однобанна з гранчастою апсидою, збудована з цегли. Центральний об’єм перекритий чотирьохгранною банею зі зрізаними кутами, завершеною світловим ліхтарем з маківкою. З північної та південної сторін бані розміщені лучкові вікна з трикутними фронтонами. Східна частина завершена ліхтариком, посадженим на п’ятисхилий дах. Західний об’єм перекритий двохсхилим дахом з фронтоном. Притвор і бабинець завершуються хрестовими склепіннями, нава та східний об’єм – зімкнутими склепіннями [31, 104-105].

В рукописних матеріалах храм вперше згадується 3 та 18 травня 1628 року [20,52-53.]. Зокрема, в документі від 18 травня 1628 року ідеться про надання грошей брідському міщанину Іванові Улечці з метою купівлі ним для цієї церкви дзвона в Гданську [20, 52-54], що й дало підставу досліднику Івану Созанському зробити висновок про її недавнє будівництво [20, 52-53]. Можливо через це традиційною датою спорудження храму вважається 1625 рік [17, 43; 28, 156; 31, 104-105]. Фінансову допомогу для будівництва церкви надали грецькі та вірменські купці [33, 51]. Згідно даних Бенедикта Площанського іконостас та царські врата для церкви були виготовлені греком за кошти цих купців [19, 275-276]. Ці люди завжди опікувались станом храму, через що він й отримав назву «купецької церкви» [19, 275-276].

Опираючись на дані актів візітації церкви від 24 листопада 1783 року [8, 244,250], а також ерекційної грамоти Юзефа Потоцького від 15 березня 1763 року [2, Арк.I-Iзв.] (у 1760- 1770 роках він був співвласником м.Броди [27.S.111]), можна стверджувати про побудову на місці старої споруди, яка ймовірно згоріла під час пожежі 1763 року [27, 111], нового мурованого храму приблизно у 1763– 1765 роках.( Проте згідно з написом на кам’яній таблиці, яка поміщена над головним входом від заходу, храм було збудовано у 1749 році [16, 31]).

Згідно з опублікованими у 60-х роках XIX століття описами храму, споруда мала один вхід у західному притворі, над яким була збудована вежа дзвіниці [19, 275-276]. При церкві не було ні каплиць, ні захристії. З внутрішнього убранства: головний вівтар з намальованим на полотні образом Христа, оздоблений хе-рувимами. Перед вів-тарем царські врата, прикрашені зображеннями чотирьох євангелістів та єпископською мітрою. Головний престол під балдахіном мав грецьку ікону Богородиці в по-срібленій ризі, ікону Богоявлення і вгорі – ікону Розп’яття Христового. О-крім головного вівтаря (Цей вівтар виконаний в стилі рококо наприкінці XVIII століття має високохудожню мистецьку вартість, тому і привертав до себе увагу дослідників, ще у І половині ХХ століття [16,32-35; 25, 78-80].)було ще п’ять инших бічних вівтарів: св.Миколи (біля дверей), Введення Пресвятої Діви Марії, св.Теклі, св.Варвари і св.Онуфрія, останній можливо походив із розібраної церкви Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. При вході у храм з лівої сторони був видний престол Розп’яття Христового з іконою в людський зріст. З церковних приборів варта уваги була позолочена, мозаїчної роботи чаша з кутого срібла, пожертвувана церкві (за словами прибережного напису) брідською міщанкою Йосифівною Львівською у 1600 році [19, 275-276; 27, 169-179].

Під час перебудови храму у ІІ половині XIX століття вежу дзвіниці розібрали, тоді ж до північної стіни східної частини церкви зробили прибудову та південні двері [31, 104-105].

У 1934 – 1935 роках художниками Іваном Олендаром і Теодозіем Герасимчуком стіни всіх трьох об’ємів були вкриті поліхромією (у 1992 році цей розпис був частково оновлений, а частково перемальований) [16, 32].

Через декілька років після другої світової війни храм було закрито і розграбовано. Споруда була передана у власність міськторгу, який влаштував там склад [18, 2]. Згодом церкву було відновлено та урочисто посвячено 4 грудня 1990 року [18, 2].

Церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста

На нинішній день ця церква не існує. Вона знаходилась на східній стороні площі, яка тепер називається майдан Свободи [14] ( за твердженям місцевого краєзнавця В.Ульянова на місці де до 1988 року стояли дерев’яні гаражі прилеглі з півдня до т. зв. «пеобразного будинку» розібраного в тому ж 1988 році). Споруда була побудована з дерева. Вперше згадана під 1661 роком [20, 54-55]. З документа, в якому вона фігурує, видно, що церква була споруджена нещодавно [20, 54-55].З приходом в Галичину австрійців цей храм було закрито, можливо це сталось близько 1776 року [4, Арк.1.зв.]. З опису нерухомого майна церкви Різдва Пресвятої Богородиці від 5 серпня 1804 року довідуємось, що храм Воздвиження Чесного Животворящого Хреста вже був розібраний і проданий, а місце на якому стояла ця споруда є державною власністю [4, Арк.13-21]. Це підтверджує також Ю.Коженьовський, вказуючи на те що на початку ХІХ століття у Бродах було лише дві церкви, а на місці храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста стояли заїжджі двори [27, 136-137].

Проте В.Щурат у своїй статті присвяченій історії брідських церков, не вказуючи на джерело, наводить дещо відміні факти. Згідно його даних церковний ґрунт було продано у 1808 році, а храм розібрали лише у 1830 році [25, 78].

Церква Собор Пресвятої Богородиці

До нинішнього часу не збереглася. Знаходилась вона на старому кладовищі при вулиці Старобрідській (сучасна назва). Споруда стояла на дубових підвалинах, була зроблена із соснового дерева у формі хреста та увінчувалась великою банею [5, Арк.3,7;43, 220]. Один з бічних престолів був посвячений св.Теклі, яка була покровителькою церкви [12, 219]. Від храму залишилась тільки напівзруйнована дзвіниця.

Дата його будівництва невідома [8, 252], але оскільки в документальних джерелах, які стосуються історії церкви, згадується метрична книга із записами починаючи від 1743 року [8, 256], то часом спорудження храму традиційно вважається цей рік [12, 219; 34, 55]. У 1819 році церква була перебудована [12, 219;34, 55]. В 1907 році проведено її загальний ремонт – гонти замінено бляхою, підправлено фундамент та стіни [12, 219; 33, 55]. У 1928 році до храму було закуплено дерев’яний престол, вирізьблений майстром Наконечним з Кам’янки Струмилової [12, 220].

В 1932 – 1934 роках церкву розмалювали майстри Олександр із сусіднього села Дітківці, його син, Луків та брат тодішнього пароха В.Гаврилюк [12, 220].

Храм згорів у 1944 році під час військових дій [12, 220].

Церква Святої Трійці (вулиця Великі Фільварки, 26)

Розташована на території колишнього передмістя Великі Фільварки. За своєю композицією дерев’яний храм св.Трійці є п’ятизрубним. У своїй основі споруда має форму хреста. Усі зруби церкви є чотирикутними, хоч верхня частина центрального зрубу, яка узвишується над боковими зрубами, вибудувана восьмикутником. Глибина бокових зрубів приблизно у половину менша від їх ширини. Недовгими є також східний і західний зруби. Середній зруб – центральна нава значно вища від бокових зрубів і перекрита восьмикутною банею (куполом у вигляді шолома), яка завершується маківкою. Майже у кожній наві є по два вікна. А у верхній частині центральної нави – чотири. За своїми розмірами вікна храму невеличкі, і всі вони строго або круглої, або чотирикутної форми. Ззовні центральна нава, притвор і апсида, оббиті гонтою.

У нижній частині церкви центральну наву з притвором і апсидою об’єднує піддашшя, що виступає приблизно півтора метра від стіни. До притвору, де розміщений вхід до церкви значно менші за розмірами (скоріш за все добудовані пізніше) прилягають своєрідні сіни з двома дверима: двохстворчатими більшими із західного боку і одностворчатими меншими з південного. Декоративної форми карниз опоясує усі бокові нави, його також добре видно у верхній частині центральної нави під самим дахом бані. Лише у сіней немає карнизу, там виділяються кінцівки крокв зовсім иншої форми, вже сучасної конфігурації. Щодо бокових зрубів північної і південної нав церкви, то вони ззовні оббиті вертикально прямими і перекриті, як східний, так і західний зруб, двохсхилим дахом. На фасадах усіх чотирьох бічних зрубів карниз чітко виділяє фаціяти від стін і в композиції з двохсхилим дахом утворює трикутники, своєрідні фронтони [24, 2]. Біля церкви розташована дзвіниця.

Традиційно часом її будівництва вважається 1744 рік [25, 79; 27, 170; 32, 78]. Однак ця дата невірна. Церква була споруджена між 1746 – 1750 роками [3, Арк. 2-9; 8, 264]. Суперечливи залишається той факт, що в актах візітації церкви від 1783 року говориться про те, що храм був збудований завдяки старанням пароха і місцевих парохіян при підтримці Вінцентіма Потоцького [8, 264]. А, як відомо він став повноправним власником Бродів лише у 1770 році [27, 111-112]. Можливо збудована в кінці 40-х років XVIII століття церква згоріла, а на її місце поставили нову.

Згідно з опублікованими у 60-х роках XIX століття описами храму, внутрішнє убранство церкви виглядало таким чином: «…головний її вівтар збудовано у 1829 році. Справа знаходиться бічний вівтар Матері Божої, а зліва – розп’яття Христового…» [19, 276-277; 27, 170-171]

Після ІІ світової війни церква була закрита і використовувалась спочатку під автошколу, а далі стояла пусткою. У 1990 – 1991 роках її відновили (автор проекту Б. Кіндзельський) [16, 42]. Звичайно, реставруючи пам’ятку, окремі зовнішні деталі храму було виготовлено заново, але стиль їх збережено [24, 2]. Стосовно внутрішнього інтер’єру церкви св.Трійці, то тут майже все зроблено заново. Зі старих речей збереглося тільки декілька образів, а також вдалося повернути царські врата. Нинішній іконостас, фрески на стінах, образи, престоли, балюстрада верхньої галереї, де розміщені хори і балюстрада над пресвітерієм – усе це сучасного виконання [24, 2].

Парафіяльні (фарні) костели

Костел Святого Станіслава

Донині не зберігся. Де він знаходився в джерелах не згадується. Скоріш за все був розташований на місці пізніше змурованого костелу Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. С.Баронч стверджував, що костел Св. Станіслава збудували на початку 80-х років XVI століття, завдяки старанням фундатора міста белзького воєводи Станіслава Жолкевського [27, 6]. Однак правдоподіб-ніше це сталось десь в середині 90-х років цього ж століття, тому що зберігся документ 1594 року, виданий Миколою Жолкевським, сином Станіслава Жолкевського, (Перший власник Бродів (Любича) С.Жолкевський помер 25 липня 1588 року; новим власником міста став його старший син Микола Жолкевський [27, 8].) згідно якого новий власник Бродів заснував там латинську парафію [6, Арк. 45].

Завдяки цій події в польських довідникових виданнях кінця XIX – І половини XX століття датою спорудження (посвячення) костелу в місті, зазначений 1596 рік [35, 107; 36, 97; 37, 372; 38, 234].

Після смерті Миколи Жолкевського близько 1597 року управителькою Бродів стала його вдова Анна з Журавінських Жолкевська [27, 9], 20 грудня 1598 року вона разом з своїми синами Адамом та Лукашем постановила виплачувати із своїх коштів певні щорічні суми на костел св.Станіслава [27, 10].

Далі храм згадується 30 квітня 1646 року. В цей день там був похований великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський [27, 32]. Невідомий очевидець, описуючи похорон, подає деякі відомості про убранство храму в цей момент: «Тіло поставлено в костелі, катафалк на чотирьох підніжках, оббитий оксамитом, довкола нього поставлено свічі, зверху навкруги висіли лампи, а по середині них срібний ангел з Сокальського кляштору, який тримав Лілію. Костел від верху аж до землі оббитий червоним адамаском, каплиця, в якій лежало тіло, оббита чорним оксамитом з широкими золотими пасмами…» [27, 32].

Останнє повідомлення про храм походить з 1647 року, коли навернений на католицизм шляхтич Станіслав Броневський записав на утримання капелана братства «Святої Рожаниці» при брідському костелі 2000 злотих. Це надання підтвердив 15 травня цього ж року луцький єпископ Анжей Гембіцький [27, 36-37, 190-195].

Подальша історія дерев’яного костелу Св. Станіслава невідома. Можливо він згорів в часі захоплення міста військами Б.Хмельницького наприкінці вересня 1648 року, або був розібраний у 60-х роках XVII століття після побудови нового мурованого храму. У всякому разі в 1671 році Ульріх фон Вердум його вже не згадує [13, 165].

Костел Воздвиження Чесного Животворящого Хреста (вулиця Василя Стуса, 9)

Знаходиться на схід від площі Ринок.

11 березня 1646 року помираючий Станіслав Конєцпольський в присутності священика склав заповіт, у якому зобов’язав свого сина Олександра збудувати мурований костел, на спорудження котрого батько залишив синові певну суму грошей [27, 27-28]. До цього храму Олександр мав покласти тіла своїх батьків, також там повинні були відправлятися служби за їхні душі. На цю ціль заповіла також 1000 злотих його мати Христина Конєцпольська [27, 27-28], яка померла у червні 1645 року [27, 26].

Проте храм вдалось побудувати лише синові Олександра Станіславу Конєцпольському десь на початку 60-х років XVII століття [27, 47]. Невідомою залишається відповідь на питання – чому костел був посвячений під новим титулом. І хоча про це ми дізнаємось з тексту документу 50-х років XVIII століття, в якому йдеться про сплату брідськими євреями певної суми на святкування дня костелу Воздвиження Чесного Животворящого Хреста [6, Арк. 57], новий титул, на нашу думку, храм отримав при посвяті одразу ж після його будівництва, тому що вже після 1678 року в Бродах споруджується домініканський костел св.Станіслава [27, 52-53]. Бічні каплиці, ймовірно, прибудували до храму пізніше. До нас дійшла згадка з 1750 року про фундатора однієї з них, князя Миколу Готинського [6, Арк. 51].

Близько 1696 року костел з дзвіницею зазнали значних пошкоджень від пожежі. Заледве було врятовано деякі храмові прибори та образ Матері Божої Язловецької [27, 72], привезений в Броди вірменами в 1676 році [27, 51]. Відбудовою костелу зайнявся тодішній баківський єпископ о.Вікторин-Адам Чешейко (Баківські єпископи були вигнані з Молдавії. Король Ян ІІІ Собєський призначив для їх утримання брідську католицьку парафію. Тому з 1693 року тут знаходився о.Вікторин-Адам Чешейко [27, 71]), але завершити реставраційні роботи йому перешкодила смерть. 16 червня 1698 року він склав заповіт, у якому на відбудову храму записав 1000 злотих, олово для вікон та ліхтарів, і наказав для того, щоби не припинялись реставраційні роботи, регулярно постачати збіжжя та худобу [27, 72-73].

Після смерті владики брідським пробощем стає францисканський монах Станіслав Францішек Беганьський, якого було посвячено у баківські єпископи. Він і завершив відбудову костелу у 1699 році [27, 73].

Згідно інвентарного опису від 15 листопада 1853 року та поправкою до нього з 1859 року, яка була зроблена перед пожежею, що сталась у Бродах 5 травня цього ж року, парафіяльний костел Воздвиження Чесного Животворящого Хреста «…в результаті губерніального розпорядження від 26 вересня 1825 року був розширений, прекритий черепицею, згодом гонтами, а зараз бляхою. Окрім головного входу, має бічні двері з північної сторони. З правого та лівого боків прибудовані каплиці. Вікна всі загратовані. З права від головного вівтаря знаходиться захристія, а над нею скарбниця. В головному вівтарі знаходиться намальований на полотні образ Христа Розп’ятого, з ширмою, на якій зображено знаряддя тортур Спасителя. З двох боків стоять статуї Матері Божої Страждаючої та св.Івана. В одній з бічних каплиць знаходиться другий вівтар св.Антонія з завісою св.Миколи. З протилежного боку вівтар Матері Божої з завісою св.Трійці. В пресвітерії з двох сторін знаходяться прикріплені до стіни скриньки з реліквіями. Амвон вирізьблений з дерева без жодної иншої оздоби. Орган відремонтований при священнику Сахагєвічу, містить в собі всі октави з одинадцятьма мутаціями, має 54 клавіші, без педалі. Хрестильниця з чорного мармуру, має дерев’яну кришку. В обох каплицях гробівці з загратованими вікнами, вхід до них знаходиться посередині костелу. Зовні храму, на цвинтарі, мурована огрожа якого розібрана у 1846 році, з північного боку стоїть по простому вибудувана з цегли дзвіниця. Вона покрита черепицею, між її колонами знаходиться чотири дзвони: перший вагою 14 центнерів, другий – 8, третій – 31/2, четвертий – 20 фунтів. Збудовано цю дзвіницю у 1844 році…» [27, 160-161]

В XIX столітті костел два рази ставав жертвою полум’я – у 1849 році та 5 травня 1859 року, коли в ньому вигоріла вся внутрішня частина [27, 148-153].

Храм зберігся до наших днів. З 1946 до 1993 років він використовувався як приміщення спортшколи, а далі був переданий громаді УГКЦ.

Замкова каплиця

У відомих тепер документах згадується три рази. А саме:

Перший раз – у 1676 році під час походу Ібрагіма «Шайтана» на Поділля, коли підкаменські домініканці забравши найкоштовніші костельні речі, разом з іконою Божої Матері, заховались у брідській фортеці. Там у замковій каплиці вони відправляли богослужіння [27, 52].

Другий раз – коли у цій каплиці 3 травня цього ж року в присутності багатьох магнатів шляхтич Войцех Берґоф прийняв з рук Яцека Речковського, домініканське посвячення під іменем Олександра [27,52].

Третій раз детальна мова про каплицю йде в описі брідського замку від 3 жовтня 1689 року [9, 25].

Вірменська церква

Згадана Іваном Созанським без покликання на джерельну інформацію [20, 37]. Але таке твердження виглядає мало правдивим. Вірмени прибули з Язлівця в Броди у 1676 році, мали свого священика і декількох монахинь[27, 51]. Привезений ними образ Діви Марії Язловецької перебував у фарному костелі, а після пожежі, яка сталась близько 1696 року – у крамниці Марка Нікоровича [27, 72]. Після пожежі 1742 року Броди залишають майже всі вірмени [27, 93-94]. У 1779 році, коли їх кількість була дуже малою, луцький архієпископ Августович доручив виконувати над ними душпастирські обов’язки пріору домініканського кляштору о.Земковському [19, 280].

Монастирі

Домініканський монастир з костелом Святого Станіслава

До нашого часу не зберігся. Займав південно-східний квартал площі Ринок.

З метою заснування монастиря власник міста Станіслав Конєцпольський 3 березня 1678 року жертвує монахам домініканського ордену місце в Бродах для спорудження костелу під титулом святого великомученика та першого польського єпископа Станіслава, і кам’яницю шотландського купця Найлянда, яка знаходилась на Ринку під приміщення кляштору [6, Арк. 56; 27, 52].

Прибулих домініканців зустрів тодішній брідський губернатор Станіслав Сеньковський [27, 52]. Першим пріором цього кляштору став вище згаданий Яцек Речковський [27, 52]. Монахи, володіючи окрім власного капіталу юридикою та трьома волоками поблизу міста, спромоглися власними силами вимурувати костел [27, 52].

Кляштор і костел горіли у 1715 та 1742 роках. Особливо сильних втрат монастир зазнав під час другої пожежі, коли полум’я знищило вівтарі та органи, а від високої температури розплавились навіть дзвони [27, 87-91].

У 1784 році кляштор було закрито, а його будівлі передано спочатку монахиням – хариткам, які тоді мали у власності будинок на Новому Ринку, а потім під початкову школу [7, Арк. 1-7; 48, 118]. Ю.Коженьовський, описуючи Броди початку XIX століття зазначає, що «…лише один павільйон колишнього кляштору, у якому в цей час знаходилась трьохкласова школа, і помешкання її директора пана Фонтани, був більш-менш цілий, а решта споруд в цілковитій руїні. У костелі, скоріш за все був магазин» [27, 133,137].

Епізод з історії колишнього монастиря був описаний в романі уроженця міста Броди відомого австрійського письменника Йозефа Рота (1894 – 1939) “Тарабас”. Там описано подію, коли від стіни відлетів шматок тиньку і відкрив образ Матері Божої, який під ним знаходився [23, 5]. Підтвердженням цієї події є історія, яку розповів у 80-х роках XX століття історику Дмитру Чоботу старожил міста Яків Корхін. Згідно його слів після пожежі 1859 року монастир був майже повністю зруйнований. Частину приміщень згодом відремонтували і єврейські торговці почали використовувати їх як крамниці. Після того, як відлетів тиньк і відкрив образ Матері Божої, християнські священики та віруючі почали вимагати повернення колишнього храму. З цього питання навіть відбувся судовий процес [23, 5].

Остаточно монастирські будівлі були знищені у ІІ світову війну.

Жіночий монастир Хариток (сестер милосердя або сестер жалібниць)

Діяв при парафіяльному костелі. Пиміщення кляштору ймовірно було розташоване в будинку де зараз Знаходиться Бродівський історико – краєзнавчий музей (Майдан Свободи, 5). В під’їзді, який виходить у внутрішній двір будинку до сих пір збереглися ніші від статуй.

Згідно з однією версією, монастир було засновано Геленою Потоцькою у 1760 році [27.S.110]. За иншою ж версією сестер милосердя було спроваджено у Броди ще в часи Станіслава Конєцпольського завдяки старанням луцького каноника Виджги, а будівлю під кляштор спорудив його племінник колишній декан луцької капітули, катедральний холмський декан Єжи Виджга [19, 280; 27, 110].

У 1801 році під час пожежі монастир Хариток згорів, а сестри жалібниці, не маючи жодної надії на відновлення будівлі, перебрались до містечка Заложці [27, 139]. Згодом споруду було відновлено і з 1811 року у ній знаходився цісарсько-королівський поліційний комісаріат [27, 159] та приміщення маґістрату [26, 282].

Монастир Чину Святого Василія Великого

Про нього згадує Б.Площанський, покликаючись на шематизм монастирів від 1867 року, в якому нібито сказано, що у Крехівському Пом’янику є якась інформація про цей монастир. Далі автор зазначає, що більш конкретних відомостей стосовно цього питання йому так і не вдалось отримати [19, 277].

Жіночий монастир Служебниць з каплицею (вулиця Низька, 17)

Кляштор та каплиця знаходились в одному будинку на передмісті Старі Броди у І половині XX століття.

Після того як під час військових дій згоріла церква Собор Пресвятої Богородиці, з 1944 до 1946 року в каплиці проходили служби греко-католицького обряду [12, 221; 22, 597].

Зараз в колишньому приміщенні монастиря знаходиться дитячий садок.

Монастир піарів

Згаданий лише один раз Томашем Кунзеком, в його путівнику по Тернопільському воєводстві 1936 року. Згідно даних автора, будівля монастиря знаходилась в районі теперішньої вулиці Залізничної [35, 107].

Бернардинський монастир

Згаданий Олександром Лесиком в поданому ним переліку римо-католицьких монастирів, що знаходились на території України [29, 60], а також істориком Я. Хонігсманом [21, 14-15]. Однак, скоріш за все, ці історики мають на увазі домініканський монастир.

Андрій Корчак.  http://www.ji.lviv.ua/n69texts/Korchak_Istoriya_Chrystyyanskyh_Hramiv.htm

1. Центральний державний історичний архів України у Львові ( далі ЦДІА України у Львові). Ф.159. Галицька фінансова прокуратура м. Львів 1773 –1918 рр., оп.9, спр.937.

2. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.938.

3. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.939.

4. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.940.

5. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.941.

6. ЦДІА України у Львові. Ф.159, оп.9, спр.1206.

7. ЦДІА України у Львові. ф.726. Плани шкіл, церков, шпиталів, тюрем і инших державних та приватних будівель на території Галичини (колекція) 1781 – 1943 рр., оп.1, спр.1332.

8. Бібліотека Національного Музею у Львові.Рукопис Fo 27. Акти генеральних візитацій.

9. Archiwum Glуwne Aktуw Dawnych w Warszawie. Archiwum Radziwiłłów. Działo 25. nr. 4716. Descriptia zamku Brodskiego i wsrystkich budynków zostających w onym… S.25.

10. Равадовська-Мусій Є. Дещо про мої Броди // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга І. Торонто – Онтаріо. 1988. С.442-444.

11. Турчин А. Державна гімназія в Бродах // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга ІІ. Броди. 1988. С.184-197.

12. Чорній Ю. Старі Броди // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга І. Торонто – Онтаріо. 1988. С.209-224.

13. Liske X.Cudzoziemcy w Polsce.Lwуw. 1876.233 s.

14. Історико-архітектурний опорний план м.Броди Львівської області:

– схема розвитку міста М 1:2000;

– стилевий аналіз. Схема І М 1:2000;

– аналіз авторської кольористики. Схема М 1:2000;

– визначення цінностиісторичної забудови. Схема М 1:2000;

– проект режимних зон. Схема М 1:2000;

– передумови виникнення та розвитку міста до ІІ половини XVIII століття.

/ інститут Укрпроектреставрація. Львів, 1989.

15. Паспорти (інвентарні карти) пам’яток архітектури м.Броди Львівської области(27 штук) / інститут Укрзахідпроектреставрація. Львів, 1996.

16. Вуйцик В., Івасейко С., Слободян В. Українські церкви Бродівського району. Книга І. Львів: Місіонер, 2000. (Українські церкви Львівщини). 192 с.

17. Нагаєвський І. Причинок до історії города Броди і його околиць // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга І. Торонто – Онтаріо. 1988. С.36-46.

18. Онищук Я. Малий Юр у Бродах. Нарис історії церкви святого Юрія // Голос відродження. № 36 (312). Броди. 5 травня 1993. С.2.

19. Площанский В. Галицко-русский торговельный город Броды // Науковый Сборник Галицко-русской матицы. Выпуск I-IV. Львов. 1868. С.56-69, 273-288.

20. Созанський І. З минувшини м. Бродів. Причинки до історії міста в XVII ст. Львів, 1911. 69 с.

21. Хонигсман Я. Евреи города Броды (1584-1944). Львов, 2001. 122 с.

22. Чернишова Н. Собор сердець наших // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. Книга ІІ. Броди. 1998. С.592-601.

23. Чобіт Д. Йозеф Рот і Броди. До 100-річчя з дня народження // Неопублікований машинописний текст доповіді, виголошеної у 1994 р. на симпозіумі “Йозеф Рот та Галичина.” 14 с.

24. Шишка М. Церква св. Трійці у Бродах. З історії української архітектури // Голос відродження. № 92 (473). Броди. 22 жовтня 1994. С.2.

25. Щурат В. Церкви греко-католицької парохії в Бродах // Сьвіт. Ілюстрована часопись для руських родин. Число 5. Львів. 1907. С.78-80.

26. A.C. Wolne miasto hanlowe Brody (Z obrazуw Galicyi) // Przyjaciel Ludu. № 36. Leszno. 1840. S.281-283.

27. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody. Lwów, 1865.198 s.

28. Czołowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki województwa Tarnpolskiego. Tarnopol, 1926. 199 s.

29. Лесик О. Замки та монастирі України. Львів: Світ, 1993. 176 с.

30. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. Львів: Центр Европи, 1997. 160 с.

31. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (иллюстрированный справочник-каталог). В 4-х томах / редакционная коллегия Н.Л.Жариков (главный редактор) и другие. Киев: Будівельник, 1983. Том 3. Львовская область; Одесская область; Ровенская область; Полтавская область. Редколлегия: Т.Н.Логвин (ответсвенный редактор) и другие. 1985. 337 с.

32. Шематизм всего клира грекокатолицкой митрополичой архиепархии Львивской на рик 1903. Львив, 1903. 453 с.

33. Шематизм Духовенства Львівської архієпархії, 1935-1936. Львів, 1935. 386 с.

34. Шематизм Львівсько-Сокальської єпархії Української Православної церкви Київського патріархату. Львів: ПАІС, 2000. 248 с.

35. Kunzek T. Przewodnik po wojewуdztwie Tarnopolskiem. Tarnopol, 1936. 303 s.

36. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiżu, Orawie i Śląsku Cieszyńskim. Lwów, 1914. 514 s.

37. Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów Słowianskich. XV tomów. Tom I. Warszawa. 1880. 960 s.

38. Sokalski Br. Rys geograficzno – statystyczny Złoczówskiego okręngu szkolnego, wraz z dokładnym opisem poszczegolnych miejściowości obu powiatów (Złoczowski i Brodzki). Złoczów, 1885. 328 s.

rss