Навигация по сайту
Популярные статьи
Облако меток
Справа, до якої завжди лежала душа… » Гуляйпільський Інформаційно-пізнавальний портал
Опубликовано: 22.10.2018
Понад 40 років свого життя Віра Василівна Вагіс пропрацювала у сфері громадського харчування. Трудилася вона і в їдальні для шахтарів у місті Донецьку, і в гуляйпільській чайній, і в шкільній їдальні. Та найкращі й, мабуть, найскладніші роки життя, згадує Віра Василівна, припали на часи її роботи в їдальні №4 заводу «Сільмаш».
Тоді на календарі був 1976 рік. Віру Василівну, уже досвідченого кухаря, за плечима якого був не один рік роботи, запросили на посаду завідуючої виробництвом їдальні №4. «Я звикла до будь-якої роботи, бо на кухні я пройшла всі етапи становлення професійного кухаря, знала що і як готувати, і головне, не боялася відповідальності. Знала, буду чесно трудитися, і все зможу», - розповідає Віра Василівна. Роботу в заводській їдальні легкою не назвеш. На кухні тоді трудилися лише жінки, яким щодня потрібно було нагодувати майже 1500 тисячі чоловік. Тож із дня у день завідуюча, кухарі та їхні помічники змушені були готувати близько 10 різних страв: «перше» двох видів, різні гарніри, обов’язково молочні страви та здобу, і, звичайно ж, пиріжки. Складно, напевно, й уявити, скільки потрібно часу, аби наліпити й напекти кожному працівнику, хоча б по одному пиріжку. Сучасним кухарам, мабуть, було б не легко справлятися з таким об’ємом роботи, та й у часи, коли більшість технологічних процесів робилися власноручно, а не за допомогою кухонних машин. Та й якість страв повинна була відповідати найвищим вимогам. За цим, як і за чистотою на кухні, слідкувала не одна комісія. «Ми працювали на совість, тому й різних перевірок не боялися, - говорить Віра Василівна. – Розумієте, для того щоб готувати для такої кількості людей, не достатньо лише знати технологію та рецепти, потрібно любити свою роботу, тоді й будеш вкладати в неї всю душу, й люди це цінуватимуть. Так працювала не лише я, а й увесь мій колектив: Оксана Онищенко, Раїса Волкова, Галина Панченко, Анна Савченко та Любов Тамчі. Ми завжди допомагали однин одному, не розділяючи, у кого, що в трудовій книжці написано. Так, до речі, усі тоді працювати. Окрім страв для працівників заводу, ми готували обіди для колективів Міжколгоспбуду та Механічного заводу. Щоб виконати поставлений план, торгували здобою на ринку, випікали, смажили і шкварили різні смаколики для ярмарків і народних гулянь у місті. І так усе життя, коли більшість людей на свята вдома, то ми, кухарі й працівники сфери громадського харчування, на роботі, за плитою». Так, у щоденних клопотах на роботі настав час іти на заслужений відпочинок. Останні роки перед пенсією Віра Василівна працювала в кафе «Дорожнє». І зараз, озираючись на весь пройдений трудовий шлях, говорить, що другої роботи й не хотіла б, бо саме до кухарської справи в неї завжди душа лежала, і їй пощастило, що життя її саме так склалося. Віра Василівна вітає усіх своїх колег із професійним святом. Бажає їм міцного здоров’я, миру, щастя й благополуччя. Ми з радістю приєднуємося до цих привітань. Зі святом Вас, шановні кухарі й кулінари Гуляйпільщини.Євгенія БЕРЕЖНА